«Після демаршу Зеленського у нас розв'язані руки». Російські ЗМІ про Україну

Українські безпілотники летять на Москву зовсім не з України: тому що Україна далеко, і ніякі українські безпілотники звідти прилетіти не можуть! У цьому газету «Московский комсомолец» переконує «колишній офіцер спецпризначення, полковник у відставці» такий собі Анатолій Матвійчук. А звідки ж вони летять? Так, із Підмосков'я, звісно, звідки ж іще! А запускають їх «українські диверсійні групи»...

«Залякати народ та іноземних гостей»

Нещодавні атаки українських БПЛА на підмосковний Подольськ «могли бути здійснені з таємних пунктів управління дронамі на території Підмосков'я», твердить в інтерв'ю «МК» відставник Матвійчук.  За його словами, «не виключено, що українські диверсійні групи активно працюють перед парадом перемоги, щоб залякати народ та іноземних гостей».

Ба більше, Матвійчук суворо застерігає, що «травневі удари по Москві та Підмосков'ю можуть бути частиною божевільного плану Зеленського».

«Він поширює свою заяву серед усіх лідерів Євросоюзу і Глобального Півдня, що не може гарантувати безпеку, якщо вони вирішать приїхати на парад до Москви. Це, на мій погляд, є ініціативою з боку Кіра Стармера, спрямованою на те, щоб зірвати Парад Перемоги в Москві і змусити лідерів злякатися і не приїхати. У зв'язку з цим і було проведено демонстрацію можливостей безпілотників. Так, дрон не долетів до Москви, але сам факт атаки, на думку протермінованого, має налякати лідерів країн», - хвилюється Матвійчук.

Відповідь на запитання, звідки взагалі могли летіти дрони, для нього очевидна: «Треба розуміти, що технічно ці дрони не здатні подолати велику відстань. Вони не те що з України не можуть долетіти, навіть якщо їх запустити з кордону Тульської, Брянської або Курської області, їх, найімовірніше, будуть збиті системами ППО по дорозі або впадуть самі. Тому необхідно шукати приховані місця в районі Москви і Підмосков'я, де можуть бути схрони або осередки, де ці безпілотники збираються і потім атакують регіони Росії. Десь точно має бути таємний пункт управління».

Чи можуть оператори перевіряти маршрут дронів, щоб безпілотник долетів до центру Москви, запитують Матвійчука. «Звичайно, - відповідає він. - Диверсанти ЗСУ можуть використовувати дрони для збору інформації. Одним із ключових аспектів їхньої роботи є сканування електромагнітного поля навколо Москви. Це потрібно для того, щоб визначити, де радіолокаційні станції працюють менш ефективно, тобто, де магнітне поле ослаблене. Такі місця можуть бути менш захищені від виявлення дронів. Тож у певному плані вони можуть прокласти маршрут такими «сліпими зонами».

А чи можуть українські БПЛА долетіти до Красної площі? «Ні. У нас усе настільки насичене і системами спостереження, придушення і ураження, що ми відразу ж зможемо виявити загрозу, тим паче перед великим святом, коли всі сили країни зазвичай мобілізуються і працюють старанніше», - заспокоює відставник спецпризначенців.

«Крім того, важливу роль у захисті міста відіграє протиповітряна оборона. Вона забезпечує захист від різних повітряних загроз і є ключовим елементом у системі безпеки Москви і Підмосков'я. Системи ППО теж контролюватимуть небо країни на 9 Травня», - підкреслює Мавійчук. Спрогнозувати ступінь безпеки інших регіонів РФ він чомусь не ризикнув.

«Не виключаю «Орешник»

Урядова «Российская газета» опублікувала думку якогось «військового експерта» Олексія Леонкова, який заявляє, що «Зеленський встає на один щабель із міжнародними терористами».

«Володимир Зеленський 3 травня офіційно заявив про відмову від перемир'я в зоні СВО і виступив із погрозами на адресу учасників Параду Перемоги в Москві 9 травня. Я б порівняв перемир'я, оголошене до Дня Перемоги, з Великоднім. І того й іншого київський режим дотримуватися ніколи не збирався. Але, як то кажуть, - є нюанси», - вступає Леонков.

Він підкреслює, що «зараз Трамп отримав від Києва практично все, що хотів».

«Після цього в його пропозиціях Києву зникли такі важливі пункти, як проведення виборів і якнайшвидше досягнення миру. Тобто вести мирний діалог США від Києва вимагають, але ось терміни конкретні не вказують. Крім того, пройшла інформація, що США відкривають для Києва невеликі двері, через які знову потече військова допомога. Щоправда, тепер Трамп компенсуватиме всі ці поставки контролем ресурсів, які є в Україні. Тобто Трамп отримав усе, що хотів, і тепер дії київського режиму його влаштовують. Головне, щоб Зеленський не сильно заходив за червоні прапорці. Тягнув час. Намагався послабити Росію. Крім того, США продовжуватимуть постачати Україні свої супутникові розвіддані, на підставі яких і наносяться всі удари ЗСУ по наших тилах», - нарікає «військовий експерт».

Він упевнений, що «Зеленському дуже потрібне продовження бойових дій, як би вони не розвивалися. Адже тільки поки йде війна, він може залишатися при владі».

«Зеленський, отримавши таке навіть не схвалення, а підбадьорення від США, тепер готовий поводитися як мавпа з гранатою. Він вимагає перемир'я на 30 днів, хоча не може надати жодних гарантій, за якими дотримувалися б наші умови. Наприкінці квітня він узагалі заявив, що Київ не може гарантувати безпеку світових лідерів, які приїдуть до Москви на парад 9 травня, і навіть оголосив, що бажає вдарити по Параду Перемоги», - явно перекручує ситуацію Леонков.

«Зараз виходить так, що у нас після цих демаршів розв'язані руки. Жодна країна, навіть негативно до нас налаштована, не зможе сказати, що ми ведемо агресивну політику щодо України... Усі наші мирні ініціативи Україна повністю ігнорує, ба більше, нам погрожують завдати удару по центру столиці, де зберуться понад 20 світових лідерів. Виходить, що Зеленський, озвучивши свої погрози, офіційно ставить себе на один щабель з офіційно визнаними в усьому світі міжнародними терористичними організаціями. Зеленському, звісно, на це глибоко начхати, йому дуже потрібне продовження бойових дій, хай би як вони розвивалися і хай би до яких жертв призводили. Адже тільки поки йде війна, він може залишатися при владі», - перевертає Леонков очевидність із ніг на голову.

І сердиться, і погрожує: «Останні спроби ударів Києва по території Мурманської області, масовані удари по Севастополю показують, що київський режим готовий до атак, він намагається тримати в напрузі наші системи ППО. Звісно, у нас сидіти склавши руки і чекати реалізації цих загроз не будуть. Протиповітряна і протиракетна оборона столиці до 80-річчя Дня Перемоги посилена. На кожен удар, який Київ планує завдати в дні перемир'я, ми відповідатимемо дуже жорстко. Не виключаю, що нашою відповіддю Зеленському може стати застосування новітньої гіперзвукової системи середньої дальності «Орешник».

«Тепер, коли нам вкотре казатимуть: сядьте за стіл переговорів з Україною, ми вимагатимемо якихось жорстких гарантій. Про що ми можемо домовлятися з людиною, яка загрожує не тільки нам, а й главам дружніх нам держав? З терористами ніхто переговорів не веде. Ми можемо вимагати посадити за стіл переговорів адекватнішу і притомнішу людину, якою Зеленський точно не є. Укотре ми маємо зрозуміти, що наша перемога над тією коричневою чумою, яка зараз процвітає в Україні, може бути досягнута на полі бою. Захід тільки говорить про мир, але не збирається докладати для цього якихось виразних зусиль», - нервово, з образою і погрозами підсумовує «військовий експерт».

«Референдум під контролем Росії»

Газеті «Взгляд» не дає спокою «доля Одеси», а заразом і всіх «возз'єднаних територій». Вона з явним задоволенням цитує радника президента РФ Миколу Патрушева, який заявив, що «в Одеси і переважної більшості її жителів немає нічого спільного з київським режимом».

«Простіше кажучи, Патрушев дав зрозуміти, що Одеса повинна повернутися в рідну гавань за підсумками СВО», - підкреслює прокремлівський «Взгляд».

«Звичайно, хтось може вважати це приватною думкою російського політика. Але, по-перше, Микола Патрушев - колишній глава ФСБ, і він слів на вітер не кидає. По-друге, він вважається одним із найближчих до Володимира Путіна людей. І по-третє, сам Володимир Путін ще в листопаді 2024 року розповів про схожий підхід до визначення українських рубежів... І під історичними російськими територіями тут можна розуміти всі нинішні землі України - крім, мабуть, найзахіднішої частини Галичини. Насправді пропозиція Патрушева (будемо так його називати) є для Росії оптимальним розв'язанням українського питання - під яким мається на увазі насамперед ліквідація нинішніх і майбутніх загроз, що походять від проєкту «Анти-Росія», на який перетворилася Україна», - діловито міркує «Взгляд».

Щоправда, нарікає газета, «надійно денацифікувати і навіть демілітаризувати Україну навряд чи вдасться - бацила русофобії зараз перебуває глибоко всередині українського державного проєкту і політичного класу».

«Тому оптимальним рішенням стане просто територіальна мінімізація і максимальне ослаблення українського державного проекту. Простіше кажучи, потрібно повернути до складу Росії всі портові, багаті на ресурси, та й узагалі населені російськомислячими людьми (які зараз зазнають культурного геноциду з боку укронацистів) землі нинішньої України. І повернути їх можна якраз за допомогою проведення там референдумів - де люди, на думку Миколи Патрушева, проголосують правильно», - повчає кремлівська газета.

«Так, зараз соціологічні опитування показують, що населення України налаштоване антиросійськи, - продовжує вона. - Однак, по-перше, ці соцопитування роблять київські ж соціологи. По-друге, жодна розсудлива людина (хіба що дуже хоробра) не скаже зараз, що вона за Москву, - оскільки відразу ж опиниться в руках українського гестапо. По-третє - і це головне - населення в масі своїй завжди вибирає не телевізор, а холодильник. І якщо перед людьми постане вибір між зруйнованою, позбавленою майбутнього, переповненою радикалами, обтяженою колосальним зовнішнім боргом, дезінтегрованою Україною і багатою Росією, що розвивається, то вони виберуть Росію. Однак питання в тому, як реалізувати це право українців на самовизначення? Юридично, а найголовніше - технічно?».

«Так, суто теоретично референдуму на Україні все одно бути. Москва вимагає від київського режиму визнання наших возз'єднаних територій (ЛНР, ДНР, Запоріжжя, Херсона, а також Криму і Севастополя), і для внесення подібних змін в українську конституцію потрібне народне волевиявлення. Яке цілком може стосуватися не тільки втрачених, а й нинішніх територій. Однак на шляху цієї ідеї стоять два серйозних «але». По-перше, Україну потрібно ще змусити провести розширений референдум - і для цього київський режим має перебувати навіть не на межі, а за межею серйозної військової поразки... По-друге, проблемою буде провести навіть звичайний референдум. Україна - особливо якщо вона не буде за межею - може вимагати, щоб референдум про вихід територій зі складу України відбувався і на цих територіях. Тобто, простіше кажучи, у російських регіонах. Навіть з урахуванням того, що майже всі тамтешні жителі вже є громадянами Росії. Для Москви виконання цієї вимоги буде абсолютно неприйнятним. Не тому, що ми якось турбуємося за результат, а тому, що в російських регіонах не можна проводити референдуми про те, чи хочуть тамтешні жителі виходити зі складу Росії. Це суперечить нашій Конституції і здоровому глузду, підкладає міну під російську державність у майбутньому», - побоюється і попереджає «Взгляд».

«Тому будьмо реалістами - підсумок референдуму буде справедливим лише в тому разі, якщо він відбуватиметься під контролем або щонайменше спостереженням з боку Росії. А для цього російські спостерігачі повинні не просто перебувати на українських територіях, а й мати право ухвалювати там рішення. Простіше кажучи, виконання логічної і правильної пропозиції Миколи Патрушева можливе лише в одному-єдиному випадку - якщо до моменту референдумів українська територія перебуватиме під контролем російської армії. Яка дасть можливість жителям історичних російських регіонів (не тільки Одеси) зробити для себе історичний вибір», - мрійливо підсумовує «Взгляд».

«Нашим перспективним інтересам не відповідає затягування війни»

Офіційна «Парламентская газета» під глибокодумним заголовком «Україна - війна чи мир?» опублікувала думку такого собі Бориса Подопригори - «члена експертно-аналітичної ради при комітеті Держдуми у справах СНД, євразійської інтеграції та співвітчизників».

Той заявляє, що зараз «існують дві суперечливі максими. Перша: будь-яка війна закінчується миром. І друга: і війна часом буває важливішою за мир». І пропонує «з цих позицій підсумувати думки аналітиків, умовно розвівши їх за принципом: «миролюбці» і «мілітаристи»...

«З чого виходять «миролюбці»? Перше: за три роки і три місяці вирішено першочергові завдання із забезпечення безпеки країни. До її складу увійшли регіони з переважно проросійським населенням. Крим перестав бути «політичним островом» і з півночі приєднався до іншої частини країни. Друге: американські гарантії щодо цього ще належить уточнити, але «витіснити Росію» з контрольованих нею земель уже навряд чи вдасться. Інша річ, що наше подальше просування в центральну, тим паче західну частину України неминуче зустріне запеклий опір за бандерівською моделлю. Звідси - третє: нашим перспективним інтересам не відповідає затягування війни - на це спеціально робить ставку Захід, насамперед Європа... Четверте: не спрощує наше майбутнє нова фаза гонки озброєнь, що намітилася в країнах Західної Європи. До неї напевно долучаться і США. Чи потрібно згадувати про 80-ті роки і наслідки явно тривалої на той час афганської війни?», - констатує Подопригора. 

І далі довго переказує, «що з приводу сказаного думають «мілітаристи»: «Перше: військово-польова динаміка підтверджує головне: лінія бойового зіткнення з кожним днем просувається на Захід. Київський режим - безвідносно чисельності українців, яких спішно мобілізують, і каральних заходів - наближається до політичного краху. А саме дії Києва, починаючи з нульових років, призвели і до 2014, і до 2022 років. У цих умовах зупинятися на півдорозі, м'яко кажучи, недалекоглядно - щоб не сказати жорсткіше. Тим більше що кожен відвойований нами кілометр пов'язаний із втратами. Сьогоднішній стан справ забезпечено переходом наших військ до тотального наступу, чому передувало відбиття українського, фактично загальнонатовського, «контрнаступу». Тобто за будь-яких «але» російський «Філіпок» виявився «страсть який тямущий». Простіше кажучи, воювати ми навчилися, хоча нам пророкували інше. Друге: Курська область, на яку колективний Захід робив окрему ставку (ціною до 80 тисяч українців), перестала бути фактором стратегічного обміну територіями України і Росії. При цьому Харків, Миколаїв, Одеса скоріше чекають на російські війська, ніж готуються з нами воювати. Третє: принципове оновлення інструментарію війни за рахунок дронів і позамежних способів тероризму знецінює саме поняття лінії фронту. Тому важливо знищити центр ухвалення рішень, а не його виконавців. Четверте: історія підтверджує - будь-які домовленості із Заходом ситуативні. Рузвельт у червні 1945-го не спокусився планом Черчилля обрушити на нас не тільки британські та американські війська, а й «трофейні» німецькі (план «Немислиме»). Тоді Вашингтону була важливішою перемога над Японією. Без Москви вона б коштувала набагато дорожче. Але нині в голови більшості європейців надійно вбито стереотип: «Росія нахабно наближається до беззахисних баз НАТО». Іншими словами, взаємно шанованими сусідами нам ще довго не бути. Не потрібно себе обманювати».

Виходячи з переказаного вище, Підопригора натикається на «загальні сумніви» і найголовніше з них - «будь-які західні пропозиції поки що не стали рядками навіть у проєкті підсумкової угоди».

«...Не спрощують розмову і можливі зміни в підходах Вашингтона власне до Європи... Скорочення контингенту США може призвести до непередбачуваних наслідків для Європи. Найтривожніший із них - провокування прямого конфлікту з Росією, наприклад, через застосування «брудної атомної бомби» на території України, і не тільки. Тим паче що для нинішнього київського режиму це чи не єдиний спосіб продовжити свої дні», - філософствує Подопригора. 

Але формулює підсумок своїх міркувань «оптимістичною нотою: багато чого з того, що відбувається навколо України, підводить до надії, щонайменше, на перемир'я».

«Але головне тут те, що кожен день, нехай і без фанфар, ми просуваємося по Україні. Інакше ніяка дипломатія не стала б політичним чинником. Що далі - подивимося», - невизначено підсумовує «член експертної ради».

Огляд підготував Михайло Карпенко, «ОстроВ»